У сучасному світі освіта є головним показником, що забезпечує соціальну мобільність, тобто дає дітям шанси досягати економічних, соціальних успіхів самостійно, перевершувати здобутки попередніх поколінь. А тому освіта є ще й чинником збереження соціальної справедливості. Таким чином, вона одночасно виступає і суспільним, і особистим невідчужуваним капіталом.
Нещодавно були оприлюднені результати міжнародного порівняльного дослідження учнівської успішності PISA 2022 (Programme for International Students Assessment). Зʼясувалося, що беззаперечними лідерами у навчанні є країни Далекосхідного регіону: Сінґапур, Тайвань, Південна Корея, Японія. Із західних країн високі результати показали Естонія, Ірландія, Канада, Швейцарія. Ось, здавалося б, взірці, яких слід копіювати, чий досвід варто переймати. Однак якщо співставити цей рейтинг з іншим, наприклад, з показниками субʼєктивного благополуччя населення (World happiness index), виявиться, що країни-лідери у галузі освіти значно відстають у вмінні насолоджуватися життям, довіряти світові, бути щасливими.
То ж чи взагалі можливо для держави мати освічене й щасливе населення? Так, цілком. Це засвідчують рейтингові показники таких країн, як Швейцарія, Данія, Норвегія, Австралія, що здобули високі показники в обох рейтингах – освітнього успіху й субʼєктивного відчуття благополуччя своїх громадян.
У чому їх секрет? Як культурні цінності співвідносяться з показниками соціального капіталу країни? Якими є особливості національних виховних стилів? Шукати відповіді на ці питання будемо під час лекції.
Лекторка – Лариса Осадча
Кандидатка філософських наук, доцент, професорка кафедри культурології та міжкультурних комунікацій Національної академії керівних кадрів культури та мистецтв. Експертка Українського культурного фонду (сектор «культурна спадщина»)